четверг, 25 февраля 2016 г.


Підготували з колегами офіційну позицію щодо ситуації з генеральним прокурором:

Позиція Мерітократичної партії України щодо призначення нового Генерального прокурора

23.02.2016




Мерітократична партія України оприлюдненням своєї позиції звертає увагу суспільства на важливий етап розвитку країни. Генеральна прокуратура та її очільник знаходяться в епіцентрі боротьби з корупцією, в наріжному камені системи влади. За оцінками експертів та громадськості, саме тут знаходиться початок та кінець головної перешкоди розвитку країни за цивілізованими правилами – без кругової поруки нечесних та користолюбних чиновників.

Саме тому, сьогодні до подій пов’язаних з призначенням Генерального прокурора прикута увага не тільки українського суспільства, але й всього демократичного світу. Можливо, саме тут знаходиться точка неповернення: або реформи відбудуться, або досвічена в підкилимній боротьбі гвардія старої системи закриє вікно можливостей. І саме зараз, в цей відповідальний момент, МПУ рішуче проголошує тезу про необхідність тотального застосування в кадровій політиці державного управління мерітократичних принципів.

Важливою є не тільки особа генпрокурора, але й процедура його підбору та призначення. Мерітократична партія наполягає, що має застосовуватися лише конкурсний підхід з залученням всіх професійних спільнот правоохоронних органів: від незалежних адвокатів до слідчих Служби безпеки України, а також експертів у сфері юриспруденції та представників громадянського суспільства.

За баченням Мерітократичної партії, потрібен прозорий розгляд кандидатур на відповідність наступним головним вимогам: необхідна компетентність, беззастережна чесність, підтверджена життєвим шляхом готовність служити народу України. Розгляд та обговорення всіх цих складових по кожному з претендентів має відбуватися публічно, скрупульозно та з застосуванням всіх можливостей як держави, так і громадянського суспільства. Тільки в такий спосіб відібрана та призначена на посаду Генерального прокурора України людина зможе забезпечити очікуваний суспільством результат, повернути довіру народу, інвесторів, союзників до державних інституцій України.

МПУ пропонує невідкладно ініціювати та підтримувати широке громадське обговорення та висвітлення всіх процесів, що пов’язані з відбором та призначенням на ключові посади в державі. Тільки активні та спільні дії громадян, професійних спільнот та справжніх політиків в питанні кадрових призначень приведуть до результативних позитивних змін в країні.

пятница, 12 февраля 2016 г.

Гідність-шляхетність-достойність нашої епохи

Остання книга, що прочитав днями, надихнула на роздуми та пошуки. Ця книга відомого російського письменника Б.Акуніна (Г.Чхартішвілі) “Арістономія”, за словами самого автора, спроба розібратися в одвічному питанні: “Як міняються людина та сусупільство з розвитком цивілізації”. Але мене самого зацікавили його пошуки у прикладній області: гідність, шляхетність, достойність. Причина на поверхні - моя особиста прихильність ідеям мерітократії (достойновладдя) та усвідомлення необхідності глибше розумітися в термінології.

Отже, з гаслом на прапорі “Владу Достойним”, ми маємо чітко розрізняти та розуміти всі нюанси визначення “достойний”-”гідний”. За трактовкою Антоненко-Давидовича Б.Д., дослідника розвитку української мови, - “..прикметники достойний і недостойний існують в українській мові паралельно з прикметниками гідний і негідний і не мають значеннєвої різниці, але між ними є певна стилістична відмінність. Прикметники достойний і недостойний, як старослов’янізми, надають реченню поважного або й урочистого характеру. Потрібно лише дослідити, які чинники надають будь-якому об'єкту ознаки цієї достойності (гідності).

Коли я звернувся до словника синонімів мовознавця Караванського С.Й. то зміг додати до базових слів такі - вартий поваги, поважний, заслужений, шановний. Після розгляду іноземних аналогів, вирішив взяти до уваги і такі прикметники: належний (як слід), благовидний, відповідний до чого-небудь, той що має позитивні якості. Таким чином, можна констатувати, що у в сучасному світі термін “достойності-гідності” має в цілому позитивне, проте достатньо широке трактування.

Втім, що запало в очі - це спосіб, у який визначається “достойність” будь-кого. Визнання цієї якості провадиться спільнотою, громадою на підставі відповідності кандидата у “достойники” ідеальним критеріям, а також наявності фактів, що підтверджують ці висновки. Тому репліки, що закидають часто-густо люди при знайомстві з мерітократією, - “а хто визначить достойність кандидатів”, - цілком природні та логічні.

Тому дослідження ускладнюється - разом з пошуком ключових рис та характеристик для достойних людей необхідно паралельно відшукати механізм визначення їх наявності/відсутності. Нажаль, історичний досвід показує: справжню велич достойної людини народ оцінює після її смерті або загибелі. Треба знайти засіб покласти цьому край. Сучасний рівень розвитку людства дозволяє пришвидшити та на порядок збільшити оббіг інформації для оцінки достойності суспільних лідерів сьогодення. Але тут існує і загроза - корисні та конкретні факти можуть випадково, а то й зловмисно бути потоплені у дев'ятому валі інформаційного океану. Саме тут стане в нагоді вірна методика, що відфільтрує та кристалізує головні данні для визнання гідності, достойності людини.

Що стосується першої частини завдання, то я хочу представити до обговорення версію Б.Акуніна, яку викладу в своєму перекладі та невеличкій редакції.

До речі “Арістономія” - термін, що винайшов автор для опису процесів вдосконалення людини та людства та Якості, що в центрі цього. Ця якість можливо близька до нашого “золотого руна”.
Як написав сам письменник: “Загалом, після довгих пошуків і роздумів мені стало ясно, що правильніше буде винайти термін самому. Для того щоб його значення хоча б приблизно було зрозуміло всякій хоч трохи освіченій людині, зручніше скористатися грецьким корінням, що використовуються в інших, широко поширених словах. Так робив багато хто і до мене, коли виникала потреба дати ім'я якомусь новому (кінематограф, телефон, психоаналіз) або старому, але нещодавно розпізнаному явищу (шизофренія, протоплазма, амнезія).

Я виділив два «несучих» елемента Якості: поліпшення, завдяки якому досягає людська душа, і внутрішній закон, якому неухильно слідує особистість, що володіє гідністю (в третьому значенні цього слова). Спогадів гімназійних уроків давньогрецького виявилося цілком достатньо, щоб виконати це нескладне завдання.

Другим компонентом, звичайно ж, повинен був стати νομοζ («закон», «принцип») в його зазвичай вживаній у нас латинізованій формі: тобто не «-номос», а «-номія».

Не виникло труднощів і з першою половиною. Для неї найпростіше скористатися поняттям άρετή, яким греки визначали все хороше, якісне, шляхетне. Одне з ранніх значень Арета - «прожити повноцінне життя», тобто саме те, що я шукав. У своєму місці я розповім про використання Арети в етичному вченні Платона і Аристотеля, але і в пізніші часи існувала ціла галузь моральної філософії, іменована аретологіей. В античній Греції Арета вважалася однією з неодмінних складових частин педіі, тобто освіти підлітків, і включала в себе крім фізичних вправ ораторське мистецтво з риторикою, навчання наукам і виховання духу за допомогою осягнення музики і чесноти.

Щоб передати ідею розвитку, тобто руху від доброго до кращого, мені здалося логічним скористатися однокорінним з άρετή словом άριστοζ, що означає «найкращий». Мене не бентежить те, що похідне від Аристос поняття аристократії, що спочатку означало «влада кращих людей», в історичному сенсі сильно скомпрометована. Незважаючи на це, поняття аристократизму для багатьох зберігає привабливість, у всякому разі, коли йдеться не про панське чванство, а про добрі манери і внутрішню шляхетність натури.

«Арістономія» - це закон всього кращого, що накопичується в душі окремої людини або в колективній свідомості суспільства внаслідок еволюції. До дворянського походження така Якість не має ніякого відношення. “

“Отже, з яких же компонентів складається Арістоном (термін виник у мене за аналогією з «астрономом», він означає «арістономічна особистість»)?

Ці характеристики діляться на дві групи: перша визначає ставлення до себе, друга - до оточуючих.

Згідно з моїм визначенням кращого, першою і при цьому фундаментальною ознакою такої людини є націленість на розвиток, на самовдосконалення, тобто усвідомлення мети свого життя, прагнення до Розквіту. Ця якість може виявлятися в служінні якоїсь місії або просто в захопленості своєю професією - за умови, що вона нею добре володіє та бажає досягти в ній вищої досконалості. Не так вже й рідко можна зустріти людей, часом дуже простих і навіть малоосвічених (столяр, швець, садівник), які тримаються з гідністю, знають собі ціну вже тому тільки, що добре володіють своїм ремеслом і постійно в ньому вдосконалюються.

По-друге, Арістоном завжди володіє розвиненою самоповагою. Це почуття сильніше тваринних інстинктів, в тому числі інстинкту самозбереження, і грунтується на визнанні того факту, що на світі є речі більш суттєві, ніж виживання. Як я вже писав, саме ця характеристика приховує в собі головну небезпеку для арістонома, який опиниться в арістофобном оточенні.

Третій елемент - почуття відповідальності за свої вчинки. Воно базується не на соромі (тобто остраху жалюгідно виглядати перед іншими), а на самоповазі (тобто остраху опинитися жалюгідним у своїх власних очах), тому дії арістонома не залежать від присутності чи відсутності свідків. Я деякий час вагався, чи слід виділяти відповідальність в окремий критерій, бо він дуже тісно пов'язаний із самоповагою, але все-таки визнав подібну сегрегацію необхідною. Трохи нижче поясню чому.

Далі слідує вміння володіти собою, здатність до самоконтролю. Аристотель вважав помірність і стриманість (тобто, власне, здатність до самоконтролю) головним елементом Арета в особистості. Насправді, неможливо уявити арістономічної людини, яка заламує руки, влаштовує істерики або труситься від жаху. Арістоном, звичайно, може відчувати страх, сильне хвилювання і т. п., але не повинен давати волю подібної слабкості навіть наодинці з собою - знову-таки, щоб не втратити самоповаги. Мені можуть заперечити, що немає-де нічого страшного, якщо хороша людина надмірно емоційна, однак занадто часто доводиться бачити, як відсутність витримки тягне за собою важкі, а часом і зовсім негідні наслідки.

П'яте: пов'язана з самовладанням, але все ж особлива і дуже важлива якість - стійкість перед лицем випробувань. Арістоном відмовляється капітулювати за обставинами або ворогами, навіть якщо ті набагато сильніше. Я б використовував термін «мужність», але в російській мові він звучить некоректно, начебто зараховуючи стійкість до характеристик, що типові для чоловічої статі. Насправді, як я можу судити з свого життєвого досвіду, жінки у випробуваннях суцільно й поруч поводяться «мужніше» так званої сильної статі, бо жіноча натура, як правило, цільніше за чоловічу та в ній сильніше розвинений альтруїзм, що обумовлено навіть і біологією.

До речі про альтруїзм. Ця якість - одно з найпривабливіших в людині, але чи є вона обов'язковою для арістонома? Словник Брокгауза і Ефрона визначає альтруїзм таким чином: «Правило моральної діяльності, що визнає обов'язком людини ставити інтереси ближнього і загальне добро вище особистих інтересів». Після деяких коливань я прийшов до висновку, що вимагати дотримання цього правила від арістонома буде занадто. Він не зобов'язаний ставити інтереси суспільства або іншої людини вище своїх - це вже атрибут святого, а святості і постійного самопожертви від арістономічного людини не потрібно. Буде цілком достатньо, якщо він домагається свого Розквіту, не завдаючи шкоди оточуючим. Егоїзм для арістонома, зрозуміло, неприпустимий, але альтруїзм в число неодмінних інгредієнтів арістономіі не входить.

Точно так само відсік я цілий ряд інших симпатичних або навіть прекрасних рис, якими може володіти людина: розвинене естетичне почуття, сильний інтелект, щедрість, відкритість, здатність до великої любові, безсрібництво, відважність. Якщо Арістоном, на додаток до обов'язкових, наділений і якимось з цих властивостей, це робить його ще привабливіше, проте в мінімальний набір (те що в армії називається НЗ) усі вони не входять. П'яти перерахованих вище елементів цілком достатньо.

.А зараз перейдемо до другої групи якостей, яка визначає ставлення арістонома до інших людей. Мабуть, ця стаття арістономічної «конституції» складається всього з двох пунктів.

Перший - повага до оточуючих. Кант чудово сформулював сенс цього принципу: не можна ставитися до оточуючих як до засобів для досягнення твоєї мети. Будь-яка людина - автономний всесвіт, вже за цим він гідний поваги та інтересу. Абсолютно нормально засуджувати погані вчинки, протистояти їм навіть похвально. Але нікого не можна принижувати і топтати. Арістоном твердо знає, що немає людей вищого та нижчого сорту; той, хто нижче за тебе в чомусь одному, цілком може виявитися вище в дещо іншому.

Але однієї нейтрально-відстороненої поваги, мабуть, недостатньо.

Арістоном не може залишатися байдужим або бездіяльним, коли поруч хтось гостро потребує допомоги. Ця здатність до активного співчуття у арістономічної людини поєднується з великодушністю по відношенню до переможеного супротивника, яким би винним та яким би бридким той не був. Арістоном не буває жорстоким чи мстивим. У сучасній психології весь цей комплекс якостей отримав назву «емпатія».

Якщо зібрати все вищевикладене докупи, формула арістономічної особистості виглядає наступним чином:

Людину можна назвати АРІСТОНОМОМ, якщо він ПРАГНЕ ДО РОЗВИТКУ, ВОЛОДІЄ САМОПОВАГОЮ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ, ВИТРИМКОЮ та МУЖНІСТЮ, до того ще й ставиться до інших людей З ПОВАГОЮ та ЕМПАТІЄЮ. “